Їхала сьогодні додому і стримувала себе щоб не розплакатись. Пішла на концерт і втікла звідти, я почала задихатись від цієї музики, людей які були поряд, від думок про тебе.
Я не шкодую про те, що знала тебе, відчувала, мала можливість торкатись, я шкодую тільки про те, що інші мають можливість тепер це робити. Мені вистачило два тижні, щоб звикнути і місяць щоб втратити остаточно себе.
Ти граєш в гру, хочеш роздавити мене і в тебе виходить, але є одне але, роздавити маю я тебе.
Пограєм?